Ти відкриваєш Instagram, а там з першого екрану на тебе вилітає парад «успішного успіху». Там 22-річний «фаундер трьох бізнесів», який, судячи з ЕДРПОУ, максимум заснував борг перед ПриватБанком. Там 25-річний «криптоінвестор до хайпу», що вкинув 200 баксів у щіткойн і тепер вважає себе молодим Баффетом. І обов’язково хтось у 27 «переїхав у Лісабон, працює на себе і п’є матчо-лате з видом на океан». Хоча насправді він сидить у кімнаті на чотирьох, де океан – це калюжа від протікаючого бойлера.
А ти сидиш з холодною кавою, в трениках, з немитою головою і думкою: «Ну все, я офіційно просрав життя». Хоча максимум, що ти реально просрав – це годину на сторіс якихось інстаграмних циркачів. Вони навіть податки не платять, бо «я ж фрилансер, держава мені ще винна».
Віртуальний ТРЦ неповноцінності: чому твій Instagram – це трейлер без кіно
Так от, головна афера століття полягає в тому, що Meta, прекрасна корпорація добра, побудувала нам віртуальний ТРЦ для комплексу неповноцінності. Там вітрина завжди блищить, а склад завалений битим гівном. І всі такі раді, що стоять у черзі дивитися на це через телефон.
Бо в кадр не заходять кредити «на розвиток бренду», які насправді на айфон і зуби в Туреччині. Не видно третій відряджений ноутбук, куплений у розстрочку, щоб фотка «працюю з будь-якої точки світу» виглядала як реклама життя, а не як спроба втекти від маминої фрази «коли вже нормальна робота».
Ніхто не показує, як цей «цифровий кочівник» ночами ридає в подушку, бо курс долара підріс, замовник з Upwork з’їбався, а до Португалії його тримає тільки договір оренди і депозит за квартиру, який йому ніхто ніколи не поверне. Але в сторіс усе чітко: «життя – це вибір, я обрав свободу». Ага, свободу від стабільності, сну і нервової системи.
Борщ проти фасадів: пастка порівняння реальності з фотошопом
Найсмішніше, що ми, як останні лохи, граємо у цю гру з кривими правилами. Ти порівнюєш свою внутрішню кухню, де в тебе борщ, недопрацьований проєкт, срач у голові й на столі, з чужим фасадом. Він відфотошоплений так, що навіть буддійський монах відчує, що живе якось «не на повну».
Вони постять один вдалий тиждень, розтягнутий на пів року. А ти дивишся на свій звичайний понеділок і думаєш, що відстав. Хоча насправді ти просто не бігаєш із телефоном у руці, коли в тебе панічна атака, щоб зняти це під саундтрек з TikTok і підписати «ще один крок до мрії».
Це як дивитися трейлер фільму Марвел і порівнювати з тим, як ти зараз миєш посуд. Ну так, у трейлері більше вибухів. Але в реальному житті хоча б не треба рятувати планету в обтягуючому латексі.
Цифрова шизофренія: як Meta монетизує твої нерви та комплекси
Знайомся з головним шахраєм у цій історії – компанією Meta. Вона чесно монетизувала твої нерви, самооцінку і бажання «бути як люди». Вони перетворили це все на рекламні покази і таргет «курсів, які змінять твоє життя за 21 день».
Вони не винні, що ти сидиш і порівнюєш свою реальну швидкість з чужими турбінними сторіс. Їм взагалі похуй, аби ти клікав, лайкав і купував ще одну онлайн-школу «як стати мільйонером до 25». Це записує черговий гуру, що живе в орендованій квартирі на Троєщині, але розповідає, як «правильно мислити, щоб притягувати гроші».
Ці хлопці й дівчата – офіційні дилери ілюзій. Тільки замість наркоти тут вічний марафон порівняння. У ньому фінішу немає, є тільки новий айфон і ще більш глянцевий блогер, який теж потім вночі гуглить: «Що робити, якщо життя не радує, але контент треба».
Повернення до реальності: життя без мотиваційних Reels
В підсумку виходить дуже простий, але чомусь болючий факт: з тобою все ок. Це Instagram поїхав дахом. А Meta з усіма своїми «ми з’єднуємо людей» насправді просто збила з тебе налаштування реальності, як криворукий майстер в сервісі. Ти не відстаєш, ти не «менш успішний». Ти просто не продаєш своє життя як продукт із доставкою день у день. Ти не пакуєш кожен ковток кави в мотиваційний текст і не записуєш кожен нервовий зрив у Reels під музичку.
І так, смішний момент: коли ти перестаєш грати в цю гру, вимикаєш сторіс, закриваєш цей цирк і повертаєшся до своїх нормальних, неідеальних справ, з’ясовується цікава річ. У тебе раптом з’являється час жити, а не доводити невідомо кому, що ти «теж можеш». А винна тут рівно одна структура – Meta. Це офіційний виробник цифрової шизофренії. Вона з нормальних людей робить хронічно незадоволених собою статистів чужого серіалу.
Я щиро бажаю цим клоунам, щоб хоч раз на рік вони постили не свої презентації про «power of community», а чесний фінзвіт. Про те, скільки мільярдів вони заробили на нашому «мені 27, а я ще не встиг».
