У нас є дві секти:
- Перша – «гроші не головне, головне духовність». Але духовність чомусь завжди живе в гуртожитку з клопами і боргами за комуналку – зате з високими материями і мемчиком «щастя не купиш».
- Друга – «бабло вирішує все». Там уже інший атракціон. Людина щойно вилізла з кредитів, купила собі пральну машину, яка не б’є струмом, і вже ходить як Будда з айфоном, розказує про «неприв’язаність до матеріального», але тільки після того, як заплатить за оренду на пів року вперед.
Так от, вся ця свистопляска тримається на одній дуже зручній брехні. Нібито гроші взагалі не впливають на твої проблеми. Просто будь «правильною людиною», думай позитивно і всесвіт сам якось оплатить тобі стоматолога.
Тільки от незадача: всесвіт, сука, чомусь стабільно не в курсі про твій «правильний mindset», зате дуже в курсі про курс долара і ціну на газ.
Розкіш не панікувати
Коли бабла нема, в тебе не «життєві виклики», а квест «виживи, раб». Сюжет тут крутиться навколо святої трійці: оренда, їжа, таблетки. Ти не живеш, а граєш у «що сьогодні не оплатимо».
Спойлер: програєш завжди ти
Захворів – про лікаря не думаєш. Гадаєш, чи можна ще тиждень терпіти зуб, бо бюджет дозволяє максимум цитрамон. Зламався робочий ноут – це не незручність, а персональний апокаліпсис. Сидиш і рахуєш, скільки днів протягнеш на гречці. А «гуру» з Інстаграму втирають, що бідність загартовує. Тільки самі вони чомусь не спішать гартуватися на мінімалку.
Коли з’являються гроші, життя не стає рекламою банку. Але ти хоча б не червонієш на касі, скасовуючи сир. Проблеми просто апгрейдяться. Замість «як не здохнути», ти думаєш про сенси. І це вже розкіш, доступна лише за повного холодильника.
Зламалась пралка – кличеш майстра, а не плачеш над тазиком. Захворів – обираєш клініку, а не гуглиш, як вирвати зуб удома. Гроші не дають нірвану. Вони купують найцінніше – паузу між «щось сталося» і «все, кінець». Саме в цю паузу ти можеш не панікувати, а думати.
Секта свідків «енергії достатку»
Знайомтесь, головні винуватці цирку – солодка секта мотиваційних проповідників. Це як Притула, тільки без гумору, зате з цитатами про «енергію достатку». Вони роками втирають: проблема не в тому, що ти віддаєш за оренду 90% зарплати. Проблема, бачте, у твоєму «мисленні» та фокусі на нестачі.
Особливо цинічно це звучить із маєтків під Києвом, де собака живе краще за середнього айтішника. Схема геніальна. Замість визнати, що економіка в сраці, а зарплати мізерні, тобі пояснюють: ти просто «непрокачаний». Системі це зручно. Держава вдає, що у нас «духовні цінності», а коучі продають марафони зі зміни ставлення до платіжок за газ.
У результаті бідність романтизують як «скромність». А тих, хто просто не хоче рахувати копійки, записують у жадібних матеріалістів. Та винен тут не «всесвіт» чи карма, а конкретне Мінсоцполітики з усією шоблою. Вони десятиліттями будують політику, де людині легше вірити в казки, ніж дивитись у квитанції.
Бо якщо визнати, що гроші вирішують проблеми, доведеться питати чиновників: чому у 2025 році виживання досі є нормою? Я б дуже хотів експерименту. Видати їм на місяць середню зарплату, забрати пільги і змусити платити комуналку. А потім послухати, як вони з тим самим пафосом скажуть, що «гроші нічого не вирішують».
