Якщо подивитися, як більшість людей «економить», то стає страшно. Не за економіку, а за психіку. Бо в нас яка логіка: пожерти найдешевшу сосиску з ароматом свині, але купити каву «to go» за півдня зарплати. Бо ж «я це заслужив» після героїчного скролу інсти на роботі.
І потім сидіти з круглими очима – чому знову нуль на картці, всесвіт проти мене і «економія не працює». А насправді не працює оце хаотичне смикання себе за кишені. Коли ти економиш на зубах, але щиро донатиш на доставку суші в три ночі, бо лінь встати і намазати хліб маслом.
І найсмішніше, що бідність тут взагалі не про розмір зарплати. А про те, що в голові замість системи – стадо імпульсів. Вони бігають і кричать: «Знижка, бери два, третій вб’є твій бюджет безкоштовно!». А ти – такий благородний раб дофаміну, який виконує всі їхні забаганки без права голосу.
Філософія розумної економії та дофамінові пастки
Так от, розумна економія – це не коли ти перетворюєшся на монаха-аскета, що рахує шматочки туалетного паперу і ріже губку навпіл. А коли ти, раптово, знаєш, куди в тебе взагалі тече бабло. І не граєш у цю шизофренічну гру «я буду гризти сухар відчаю, зате куплю собі ще один мотиваційний курс від ПриватБанку про фінансову свободу».
Бо в нас же як: людина цілий місяць героїчно економить на нормальному взутті, ходить як пінгвін з мозолями. Зате потім виносить з супермаркету гору акційного лайна «2 по ціні 3», бо «так вигідно, я ще й заробив». І це не турбота про себе – це така ж турбота, як в Ілона Маска про Марс, тільки в тебе потім не ракета, а кредитка в мінусі.
І коли після «економії» ти почуваєшся ще більш нищебродом, ніж до неї, то це не всесвіт тебе ненавидить. Це ти сам себе дрючиш. Бо економиш не на зайвому, а на базових речах, а потім платиш лікарю, шиномонтажу і психотерапевту за пакет «я заощадив, сука».
Дрібні витрати та ілюзія фінансової гри
Найулюбленіший цирк – це дрібні регулярні витрати. Оці всі кави «по дорозі, бо я ж не тварина». Доставки «бо я втомився гріти пельмені». Підписки за серіали, які ти не дивишся, але чесно платиш, бо «раптом колись подивлюсь».
І кожна така штука поодинці виглядає як невинна дрібничка, типу «та що там ті 80 гривень». А разом вони збираються в місячний абонемент у нормальне життя, яке ти собі не купив, бо був зайнятий тим, що фінансував Glovo, Netflix і ще десяток контор, які навіть не знають, як тебе звати, але стабільно мають з тебе кеш.
І тут на сцену виходить наш головний ворог – не держава, не МВФ, а прекрасний монстр на ім’я monobank. Який лагідно підморгує тобі пушами «кешбек 1% на каву, давай, ще кружечку», підсуває кредитний ліміт і робить вигляд, що це все гра для дорослих. Тільки потім дорослі сидять і плачуть, коли бачать суму боргу, і замість розумної економії мають розумне рабство з кішечками на картці.
Економіка імпульсів та пастка фіолетового кота
В результаті вся ця псевдоекономія виглядає як дієта – коли ти героїчно не їси після шостої. Але до шостої встигаєш зжерти холодильник, шафу і сусідського кота. Бо якщо ти ріжеш витрати там, де тобі реально потрібен комфорт, здоров’я і нормальна база, а потім щедро відкуповуєшся від важкого дня імпульсивними покупками «я заслужив цю хуйню за 15 хвилин страждання» – то ти не економний.
Ти просто керований, як лампочка з AliExpress через додаток. І поки в тебе немає хоч якоїсь системи типу «оце обов’язкове, оце змінне, а оце я взагалі не купую, бо це маячня», ти будеш жити в режимі «гроші мене їбуть, а не я гроші». І тут не допоможуть ні таблиці в Excel, ні розмальовані блокнотики з єдинорогами. Якщо ти щомісяця добровільно підписуєшся на власний фінансовий пиздець.
Тож, або ти нарешті береш свої витрати за шкирку і вирішуєш, куди йдуть твої гроші, або далі живеш у форматі «я не бідний, я просто спонтанно підтримую банківський сектор, як останній довбень».
