Алгоритми – це такі собі тихі сусіди по гуртожитку. Ззовні вони чемні. Але насправді вже перелізли через твій балкон та обнишпорили шафу. З’їли твої запаси пельменів і тепер краще за тебе знають, коли ти знову зірвешся на нічну пожиралівку під серіальчик.
Ти ще чесно дивишся в стелю й думаєш, що в тебе просто «важкий період». А в цей час Meta з TikTok уже злили між собою дані. Погодили, що ти офіційно емоційно нестабільний, і синхронно підкинули тобі відео «як жити, коли все замахало» вперемішку з рекламою піци.
Так от, ти можеш гордо заявляти, що не пам’ятаєш, що їв у понеділок. Але алгоритм прекрасно пам’ятає, коли ти останній раз зависав на роликах з фастфудом о другій ночі. Він знає, на якій секунді в тебе заіскрилися очі, і в який момент життя ти остаточно перетворився з людини на ходячий дофаміновий банкомат.
Цифровий тарган під мікроскопом: як соцмережі бачать твої слабкості
Знайомся, ти в соцмережах не «Андрій, 27, люблю подорожі», а такий собі цифровий тарган. Google уважно спостерігає за тобою з секундоміром, фіксуючи, де ти завис на 0,6 секунди довше, де скролив агресивніше, а де раптово оживився, коли в кадрі з’явилася чиясь срака в легінсах.
Ти можеш гордо не лайкати, не репостити та робити вигляд, що «взагалі нічого не шукав, мені просто вилізло». Але для алгоритму ти вже давно не особистість, а поведінковий патерн із припискою: «монетизується краще ввечері, коли втомлений і голодний».
Тільки от незадача: йому абсолютно пофіг, ким ти себе вважаєш – інтровертом, амбівертом чи духовною істотою, яка «не ведеться на рекламу». Він просто бачить, що ти третій день поспіль дочитуєш драматичні треди про токсичні стосунки, і чесно підкидає тобі ще. Бо ти ж сам, як дебіл, не відриваєшся.
Цифрова телепатія: чому таргет знає про твої бажання раніше за тебе
Ти можеш скільки завгодно обурюватися, що «я ж це навіть не гуглив». Але якщо ти хоч раз затримав погляд на відосі з кросівками, дочитав комент до кінця, не закрив вкладку одразу і ще й через день повернувся «просто глянути ціну» – вітаю, братан, ти офіційно злився.
Алгоритм не ходить до тебе за дозволом і не питає, чи готовий ти до серйозних стосунків з таргетом. Він просто робить висновки, як сувора тітка з ЖЕКу. Тільки замість «ви мені за воду винні» у нього інша установка: «Цей чорт купить доставку суші в середу о 21:43, кидаємо йому промокод».
Саме тому реклама виглядає як телепатія, а рекомендації – як нав’язливий знайомий. Він точно знає, що ти сьогодні в дупі, але замість «ти як?» підсовує тобі ще десять роликів «як вони всі щасливі, а ти ні». Усе заради того, щоб ти гарантовано досидів до другої ночі й замовив собі ще щось непотрібне.
Дзеркало твоїх слабкостей: чому алгоритм – це не про смак, а про дозу
Найсмішніше, що всі ці святі байки про «алгоритми формують наші смаки» – це така ж херня, як «курси за три місяці зробили з мене сеньйора». Алгоритм нічого тобі не нав’язує, він набагато гірший: він бере твої слабкості, дбайливо множить їх на десять і зачиняє тебе в інформаційній бульбашці. Там ти з ранку до ночі жереш одне й те саме, тільки в різних кольорах.
Любиш токсичні відносини – отримаєш марафон історій «як він мене зрадив, а я повернулась». Обожнюєш конспірологію – через тиждень щиро віриш, що Wi-Fi тобою керує, при цьому абсолютно не помічаючи, що тобою реально керує TikTok.
Ти думаєш, що це твій вибір і твоя свобода, а насправді це просто оптимізований маршрут до наступної дози дофаміну. Кожен свайп тут – як черговий ковток для алкоголіка. Тільки різниця в тому, що ти ще й добровільно погодився показувати всьому світу, як саме ти це робиш.
Свайп ціною в життя: як алгоритми перетворили нас на ідеальну сировину
У підсумку виходить дуже проста й неприємна штука: головний винуватець цього цирку – не чиєсь особисте зло, а сама природа сучасних платформ. Цифровий світ де-факто перетворив людську увагу на середовище для заробляння грошей. Це вже навіть не приховують на великих технологічних конференціях, де радісно демонструють графіки «зростання залученості». По суті, це звіти про те, скільки годин на тиждень людина проводить, розклавшись із телефоном, замість того щоб думати чи діяти.
Система не зацікавлена в тому, щоб ти був щасливим, самодостатнім чи «нудним» для рекламних інструментів. Для алгоритмів ідеальний користувач – це хтось передбачуваний, трішки втомлений, регулярно незадоволений собою й завжди онлайн. Поки тривають героїчні спроби «менше деградувати», стрічка непомітно підлаштовується так, щоб довести тебе до стану овоча, який ненавидить кожен наступний ролик, але все одно продовжує його дивитися, сподіваючись, що наступні п’ятнадцять секунд нарешті принесуть бодай якесь полегшення
У цій моделі відносин ми – не користувачі й навіть не клієнти. Ми – сировина. Наш час, реакції та навіть роздратування – це паливо для механізму, який працює цілодобово. Це не теорія змови, а просто холодний розрахунок економіки уваги, де кожен твій свайп має свою чітку ринкову ціну.
