Якби інопланетянин прилетів у ТЦ і побачив, як два дорослих лоба біля вітрини «Цитрусу» сперечаються, що краще – iPhone чи Android, він би вирішив, що це місцевий ритуал спарювання. Тільки без жодного шансу на потомство.
Герої нашого часу: «інвестори» та «партизани»
Знайомтесь: айфонодрочер. Людина, яка заплатила суму, еквівалентну нирці на чорному ринку. Тепер він мусить доводити всім навколо (і передусім собі), що це був не фінансовий суїцид, а «інвестиція в досвід».
Його вічний опонент – андроїдодрочер. Це такий собі партизан, який за ті ж гроші купив собі «лопату» з чотирма камерами та 12 гігабайтами оперативки. Разом із гаджетом він придбав моральне право називати інших «брендовими лохами».
Війна за право не бути ідіотом
Між ними триває війна не за мегапікселі. Це битва за святе право не виглядати ідіотом у власних очах. Логіка проста: якщо я визнаю, що твій телефон нормальний – значить, я, можливо, дарма ввалив свою річну зарплату.
Мозок таку «зраду» просто не приймає. Йому легше роками влаштовувати хрестові походи в коментарях, ніж чесно сказати собі: «Я просто хотів, щоб воно гарно блищало».
Релігійні війни: естет в акваріумі проти генія з гаража
Айфонодрочер живе в затишному цифровому акваріумі від Apple: все гладеньке, закруглене, іконки на своїх місцях. А якщо щось не працює – це не баг, це ти «тримаєш не так», холоп. Він дістає телефон із таким обличчям, ніби витягує сертифікат «я не бідний, я естет». Кожен раз на питання «чому так дорого?» він запускає мантру «він просто працює», хоча сам уже третій раз за тиждень шукає кабель замість оригінального лайтнінгового гівна за 1000 гривень.
Андроїдодрочер, навпаки, живе в «гаражі». Він з деталей від пральної машинки, старого роутера і китайського смартфона збирає собі «систему мрії». Потім три доби ставить кастомну прошивку, щоб у результаті отримати те ж саме меню, тільки з фіолетовими іконками. Зате він має священне право казати: «Я не плачу за логотип». Хоча в душі розуміє: половина його «свободи» – це просто можливість самому собі все зламати.
Зустріч у дикій природі: екосистема проти віджетів
Найсмішніше починається, коли ці два види зустрічаються на офісній кухні. Айфонодрочер показує відео, тримаючи телефон так, щоб яблуко було видно навіть сліпому коту. Він з придихом розповідає про «екосистему», ніби це не замкнута клітка, а шале в Альпах.
Андроїдодрочер у цей момент уже напівстоячи дістає свій лопатофон. У нього на робочому столі одночасно курс долара, погода в трьох містах і графік бітка. Він починає лекцію про те, як «за ті ж гроші взяв удвічі більше», хоча ніхто його, сука, не питав.
У підсумку обидва гордо демонструють один і той же інстаграм, один і той же телеграм і одне й те ж «мамо, я зайнятий». Але кожен щиро впевнений, що саме його скляна дощечка робить його або елітою, або геніальним раціоналістом. Хоча насправді – це просто два чергових примати з зарядками в рюкзаках.
Битва за бренди: як ми стали заручниками маркетингу
Вся ця вічна війна тримається на одній болючій штуці: ніхто не хоче визнати, що великі корпорації тупо розвели нас на самоідентифікацію через шматок пластику. Роками нам вбивали в голову, що телефон – це статус, стиль життя та рівень свідомості. Тепер кожен другий готовий рвати горло в коментарях замість того, щоб прийняти страшну правду.
Твій смартфон – це не ти. Це просто кишеньковий автомат для дофаміну. Він однаково засмоктує і адепта «яблука», і фаната Android в один і той самий тік-токовий сортир. В результаті ми маємо армію дорослих людей, які замість реального життя – стосунків, кар’єри чи саморозвитку – героїчно воюють за бренди. А цим брендам на нас настільки байдуже, що вони ще й платну підписку зверху впарюють.
Поки ми міряємось прошивками та мегапікселями, гіганти ринку спокійно рахують кеш. Вони піднімають ціни та дивляться на нас як на стадо, яке саме ділить себе на табори. Ми радісно б’ємося за право купити наступну модель «ще дорожче», щиро вірячи, що цей гаджет нарешті зробить нас особливими.
Насправді ж ми просто платимо за право залишатися в цій нескінченній гонці, де головний приз – це черговий сповіщення на екрані, за який ти віддав дві зарплати.
