Мене останнім часом дико розважає, як ми героїчно боремось за «ментальне здоров’я», поки великий палець офіційно оформлений на повну ставку в TikTok LLC.
При цьому мозок виконує роль декорації – щось типу кактуса на підвіконні, який ніби є, але ніхто не пам’ятає, коли його взагалі поливали.
Сидиш такий, наче поважна людина, з кавою, планами та амбіціями. А потім – бах, і ти вже 40 хвилин дивишся, як якийсь Вася з Житомира кидає ментос у колу під треки з рекомендацій. Ти щиро відчуваєш, що життя прожите не дарма.
Хоча, якщо чесно, є підозра, що дарма таки прожите саме зараз – у той момент, поки ти гойдаєш стрічку, як педаль на тренажері для ідіотів.
Оцей «дешевий дофамін» – це як розчинна кава з автомата на вокзалі, що гордо називається «капучино». На смак вона така, ніби хтось просто облизав пакетик з цукром і плюнув у стакан.
При цьому мозок такий: «Ого, солоденьке, давай ще!». А тіло і життя стоять збоку, курять і питають, власне, нахіба ми взагалі вставали з ліжка.
Дофамінова пастка: чому ми міняємо реальність на дешевий кайф
Фішка в тому, що сам TikTok – це не якийсь сатанинський культ, а Instagram не приїжджає особисто, щоб ламати тобі життя ломом. Проблема в іншому: ми навчилися отримувати кайф взагалі без будь-якої дії. Ні краплі поту, ні грама ризику, ні жодної завершеної справи – просто посидів, повтикав і отримав нагороду. Ти став як кіт, якому сипнули корму лише за те, що він існує.
Мозок, звісно, не дурень. Він побачив схему «нічого не роблю – все одно приємно» і зробив висновок: відтепер будь-яка нормальна задача офіційно визнана нудною хернею. Тому не дивно, що робота здається тупою, навчання – каторгою, а життя – дивним серіалом без сюжету. У цьому серіалі головний герой весь час гортає стрічку і скаржиться, що в нього «нема ресурсу». Хоча ресурсу в нього якраз до біса. Просто весь він злитий у короткі відео з котиками, рецептами з трьох інгредієнтів та мотиваційними цитатами від людей, які самі ще вчора плакали в душі.
Тиха радість завершених справ: де шукати справжній ресурс
Найсмішніше, що нормальний, адекватний і якісний дофамін взагалі не вміє працювати в режимі «ляг, полежав, прозрів». Він приходить після дії, а не замість неї. Він виглядає не як салют у голові, а як тихий внутрішній стан «ну, от це вже щось». Це відчуття з’являється, коли ти не просто спожив ще одну тонну контенту, а зробив бодай якусь дрібну, але реальну штуку.
Я якось замість вечірнього скролу змусив себе вийти на прогулянку. Зробив це без цирку «нове життя з понеділка» – просто підняв дупу і пішов. Раптом виявилося, що ноги ще працюють, вулиці існують, а мозок дивно оживає. Наче йому нарешті пояснили, що ми ще не мертві.
Ще більш епічний момент був, коли я таки дописав один довбаний текст, який два тижні валявся в чернетках. Його ніхто не лайкнув і не заапрувив, але відчуття «я це закінчив» дало більше кайфу, ніж сотня відео з танцями під репчик. І ось тоді стає страшно. Ти розумієш, що все це можна було мати давно, але ти чесно міняв реальні досягнення на те, як незнайомі люди їдять макарони під музику.
Дофаміновий самосаботаж: чому винний не алгоритм
І от тут саме час назвати винного. Звинувачувати абстрактний «алгоритм» – це як сварити гравітацію за те, що ти об’ївся і впав з дивана. Головний саботажник тут – ти сам. Ти – отой ніжний користувач, який щоранку відкриває TikTok замість очей, а потім героїчно страждає від «вигорання».
На запитання «де взяти енергію» ти лізеш не в рух, не в створення і не в живу розмову. Ти знову йдеш у ту ж саму стрічку. Це схоже на алкаша, який шукає тверезість у барі. Скільки б ми не розказували собі казки про «я так відпочиваю» чи «це ж просто фончик», реальність проста до непристойності. Дешевий дофамін швидко з’їдає твою увагу й залишає після себе порожнечу.
Спрага в океані солоної води: відповідальність за власне життя
Якісний дофамін з’являється лише тоді, коли ти щось робиш, завершуєш, рухаєш чи говориш по-справжньому. Ніякий Meta чи ByteDance тобі телефон до руки не прив’язував – ти сам це робиш із завидною наполегливістю.
Тому єдиний чесний висновок тут банальний, але болючий: перестань поводитись як безвольний додаток до свого смартфона. Поки ти втикаєш у «солону воду» TikTok’у в надії напитися, життя спокійно проходить повз. І ніхто, крім тебе, за це відповідати не буде.
