Я реально сидів і думав, що новий iOS – це знову черговий яблучний експеримент над людьми. Мій телефон почав поводитися як старий ВАЗ на газу: варто відкрити «Дію», і апарат одразу йде в анабіоз. Екран підвисає, вкладки відмовляються закриватися, а ти просто спостерігаєш, як смартфон повільно помирає від одного додатка. Замість того, щоб «оцифрувати державу», сервіс успішно оцифровує лише твої нервові клітини.
Коли після такого досвіду люди з серйозним обличчям запевняють, що через цю систему ми колись будемо голосувати на виборах – виникає лише одне бажання. Хочеться видати їм цей самий телефон і попросити виконати елементарне: зайти, авторизуватися і просто не повісити систему. А потім запропонувати уявити, що це роблять одночасно мільйони користувачів. Цікаво було б послухати пояснення про «інновації», поки апарат у руках намертво зависає на черговій вкладці.
Вибори в смартфоні: чому цифрова демократія ризикує перетворитися на нескінченний лаг
Знайомтесь, Мінцифра – наше міністерство «а давайте ще один піар-ролик з неоновими шрифтами». Воно так закохалось у власну презентацію, що вирішило: якщо через «Дію» можна показати паспорт у черзі в «Сільпо», то чому б не обрати через неї президента, парламент і, бажано, нового дизайнера інтерфейсу. Бо нинішній, здається, теж вже звалив.
Ідея в стилі «вибори в смартфоні» звучить, звісно, як мрія айті-євангеліста з TEDx. Швидко, модно, без черг, без стареньких з кульочками. Тільки ти, телефон і лаги на екрані. Але є маленький нюанс – ця вся краса в реальності ледве тягне показати QR-код, не вбивши половину акума і не зависнувши в найвідповідальніший момент.
Я от один раз не міг навіть вкладку закрити. А тепер уяви, що в цей момент десь умовний дядя Петро з села вирішив проголосувати. А в нього замість бюлетеня вилітає «щось пішло не так», і все – демократія для нього закінчилась десь між спінером завантаження і кнопкою «повторити».
Від помилок верифікації до кризи довіри: ціна технічного збою
Воно ж і так через раз підтверджує, що ти – це ти, а не котик, який випадково мордою розблокував телефон. І кожен, хто хоч раз ловив цю магічну помилку «не вдалося верифікувати особу», прекрасно розуміє, що на цьому місці в нормальній країні мала б зупинятись будь-яка розмова про «електронні вибори».
Але в нас, навпаки, починається: давайте додамо трохи штучного інтелекту, блокчейн, ще один тендер на сервери. Які все одно впадуть, як тільки в систему зайде не три людини з Подолу, а пів країни з різними телефонами, інтернетом з трьома палками і нервами на нулі.
І тільки от незадача: коли «Дія» лагає при показі студентського, ти максимум чергу затримаєш. А коли вона ляже посеред голосування, половина країни вирішить, що їхні голоси з’їв якийсь умовний «внутрішній ворог». Навіть якщо ворог там один – криво зроблений державний застосунок, який намагаються перетворити на вселенський портал до демократії.
Чому «Дія» не готова до ролі рятівника демократії
В підсумку вся ця історія з «виборами в смартфоні» виглядає як класичний український експеримент.
У нас є інструмент, який ледь не вбиває телефони при звичайному користуванні. Але ми все одно хочемо навісити на нього ще й фундамент держави. Бо так красиво звучить у промові Михайла Федорова на черговому форумі про «цифрову націю», де всі кивають і роблять селфі з логотипом «Дії».
Вони роблять вигляд, що не помічають, як цей самий додаток періодично викидає людей з акаунтів, губить документи після оновлення і відмовляється запускатись на половині живих ще телефонів.
Винний тут рівно один – Мінцифра з її маніакальним бажанням засунути «Дію» в кожну шпарину, замість того щоб спочатку довести до ладу елементарні сценарії. Треба було б зробити так, щоб у людей хоча б вкладки закривались без реанімації пристрою.
І поки вони мріють про електронні вибори, єдине голосування, яке ця вся конструкція реально витримує – це коли ти внутрішньо голосуєш за те, щоб швиденько видалити цей застосунок. Хочеться просто перезавантажити телефон і більше не довіряти фундамент демократії штуці, від якої твій смартфон сам каже тобі «гудбай».
