Колись нам продавали цю цифрову хрінь як обіцянку легкого життя. Натисни кнопку – і все стане просто, як сторіз в інстаграмі. Ми, довірливі хом’ячки, щиро в це повірили. Думали, що нова іконка в телефоні магічно прибере рутину. Що начальник перестане діставати, а вільний час з’явиться сам собою як бонус до оновлення.
Але маю погану новину: нічого насправді не спростилося. Життя просто розігналося, як скажена маршрутка. Водій у ній слухає шансон і щиро мріє, щоб ти випав на черговому повороті.
Онлайн-банкінг нібито прибрав черги у відділеннях. Натомість він подарував тобі нескінченний марафон сповіщень. «Ви увійшли», «ви не увійшли», «ви подивилися на баланс – ось вам кредит».
Доставка ніби звільнила від походів у магазин. Але тепер ти мусиш постійно щось підтверджувати в онлайні. Що ти вдома і не спиш. Що ти не поїхав і не передумав. І взагалі – чи гідний ти цієї піци?
Чому месенджери перетворили твоє життя на цілодобовий кол-центр
Знайомтесь, месенджери. Це найкращий спосіб перетворити твоє життя на нескінченний кол-центр. Тут ти одночасно оператор, клієнт і той дивак, що залишився на лінії оцінити якість. Раніше «відповісти завтра» було нормальним людським темпом. Зараз затримка у п’ятнадцять хвилин означає, що ти або вмер, або ігноруєш.
Вийти з онлайну та подивитися на реальний світ – тепер страшний гріх. За це тобі одразу прилетить нова нотифікація. Технології не прибрали навантаження. Вони просто зробили його безперервним. Це як фоновий гул генератора під вікном, коли ти намагаєшся заснути. Суспільство вже вирішило за тебе. Ти будеш жити в режимі постійного тремтіння нервової системи.
Диктатура нетерплячості: чому бути офлайн тепер вважається злочином
Світ не став складнішим. Він став нетерплячим. Він схожий на менеджера в Glovo, який вірить у магічну кнопку «терміново». Відповів повільно – ти не зацікавлений. Довго думаєш – ти неадаптивний. Не в онлайні – значить «загубився». А ти просто намагаєшся жити без потреби тримати в голові дванадцять чатів і таск-трекери. Не забуваймо і про маму у Viber з її нескінченними гіфками.
Твій календар забитий, а сповіщення сипляться градом. Ти виглядаєш як дуже зайнята людина. Але по факту весь день іде на перемикання між «зручними» інструментами. Кожен із них хоче відгризти шматок твого часу та уваги. Вони полюють на твою душу. І бажано – встигнути до кінця кварталу.
Як технології вкрали наш відпочинок і чому «не встигати» – це нова норма
У результаті ми отримали новий вид втоми. Це не фізичне виснаження після важкої праці. Це стан, коли ти весь день просто клікав та свайпав. Ти щось там відповідав у чатах. Але до вечора почуваєшся як після трьох змін на шахті. Тільки без жодних надбавок. Зате з десятком нових непрочитаних повідомлень.
Відпочинок тепер теж треба планувати. Його треба задокументувати в Notion. Оптимізувати за порадами коучів. А потім обов’язково викласти в соцмережі. Треба ж довести всім, що ти вмієш жити. Що ти не просто тицяєш у клавіатуру. В українських реаліях це виглядає особливо сюрреалістично. Ти живеш у країні, де завтра може не настати. Але при цьому мусиш терміново відповідати на листи до кінця дня. Ніби у нас тут не ракети, а просто мотивуючий дедлайн.
Алгоритмічний контроль: чому пауза стала злочином проти продуктивності
Винен у цьому цирку цілком конкретний підхід великих корпорацій. Вони перетворили нормальну людську паузу на злочин проти продуктивності. Тепер статус «прочитано» – це нова форма соціального контролю. Системи навчилися монетизувати кожну секунду нашої уваги. Ми вже забули, як це – не відповідати миттєво. Ми боїмося здатися тими, хто «підвів команду».
Технології не спростили нам життя. Вони просто вкрали паузи між подіями. А разом із ними – відчуття контролю над власним темпом. Зараз єдина адекватна навичка – навчитися не встигати. Потрібно іноді відключати все до біса. І головне – не відчувати за це провину. Варто сприймати ці сервіси не як месію прогресу. Це просто інструменти, які продали нам швидкість під виглядом свободи. Вони зробили з нашого часу свій успішний бізнес-проєкт.
