YouTube зараз виглядає так, ніби ти просто хотів глянути один нормальний ролик українською, а випадково зайшов у під’їзд. Там на кожному поверсі тусується по генерованому ШІ шизіку, і всі вони одночасно щось вищать у тебе в обличчя.
Алгоритм працює наступним чином: ти реєструєш новий акаунт і чемно ставиш собі регіон «Ukraine». Ти мрієш про якісь адекватні огляди, аналітику чи хоча б про одного живого блогера. А платформа у відповідь заявляє: «Знайомтесь, це нейрослоп, він тепер твій тато». І після цього вона валить тобі в рекомендації короткі відео. Де якісь бездушні мультяшні пики з очима як у карася з базару начитують текст робо-голосом. Вони розповідають про «10 шокуючих фактів, які змінять твоє життя», хоча єдиний шокуючий факт там – це те, як багато людей реально це дивляться.
Так от, дослідники покопирсались у цій помийці й виявили правду. Від п’ятої частини до третини твоєї стрічки – це тупо машинний фарш без жодного сенсу. Він зібраний не для того, щоб ти про щось дізнався. Весь цей контент потрібен лише для того, щоб власник каналу купив собі ще одну тачку, поки ти скролиш стрічку як овоч.
Завод сосисок із пікселів: як нейрослоп та «дитячі казки» висмоктують твій мозок
Найсмішніше, що ці «канали» з нейрослопом – це вже не дрібні підлітки з Movie Maker, а цілком такі собі бізнеси. Вони штампують контент, як завод сосиски. Тільки з сосисок хоч їсти можна, а тут ти просто годуєшся пікселями, що пройшли через шлунок нейромережі. Там мільярди переглядів і сотні мільйонів підписників.
Десь в Індії сидить власник каналу з назвою рівня «Bandar Apna Dost», який під соусом «казочки» заливає дітям у голову тисячі годин алгоритмічного пюре. Він піднімає мільйони баксів на рік, поки твої батьки ще вірять, що «дитина дивиться щось розвиваюче». Тільки от незадача: розвивається там максимум залежність від наступного ролика. Там та сама картинка й той самий голос, лише замість «10 фактів» уже «7 страшних історій, після яких ти не заснеш». Хоча ти й так не спиш, бо YouTube вирішив, що твій мозок – це батарейка, яку треба висмоктати до нуля.
Брейнрот і цифровий героїн: як шортси вбивають твою концентрацію
Другий рівень цього аду – брейнрот. Це контент, який навіть не прикидається корисним, а чесно каже: «Я прийшов сюди ламати тобі концентрацію й робити з тебе людину, яка не може дослухати навіть власну думку до кінця».
Серед перших п’ятисот шортсів для нового акаунта сотня з гаком – чистий нейрослоп. Ще сотня з хвостиком – ось ці «утримувачі уваги». Де тобі одночасно показують, як хтось ріже пінопласт, грає в мобільну гру і розповідає байку з TikTok. Зверху ще й таймер, щоб ти точно відчув, що життя тікає, а ти дивишся, як віртуальний пластилін ріжуть ножем.
В підсумку ти заходиш «на хвилинку», виходиш через годину і нічого не пам’ятаєш. Але YouTube щиро радіє: користувач поводиться як треба, алгоритм задоволений, рекламка покрутилась, тож можна ще підсипати йому цифрового героїну в стрічку.
Майбутнє відео як інформаційний комбікорм: як YouTube власноруч створив імперію нейросміття
І тут виходить такий собі дядько YouTube. Розправляє піджачок і розказує на конференції, що генеративний ШІ – це найбільший прорив з часів, «коли ми взагалі дозволили користувачам щось заливати». Він запевняє, що вони будують майбутнє для відео.
Яке саме майбутнє, він сором’язливо не уточнює. Бо якось незручно зізнатися, що замість «платформи для креаторів» у них потихеньку виходить такий собі смітник. Там кожна третя пляшка – це пластиковий клон попередньої, а живі автори опинилися десь на дні, як ті черепахи, що заплуталися в пакетах. Вони ще дуже хвилюються, що рекламодавці не захочуть, щоб їхній бренд асоціювався з низькоякісним контентом.
Але, чесно кажучи, Google сам цей нейросрач і розвів. Він прописав алгоритм так, що важливо не те, що ти кажеш, а скільки секунд тебе готові терпіти. Якщо система платить тим, хто ллє бездушний шлак тисячами роликів, то не треба потім робити круглі очі й говорити про «цінність спільноти».
Казино для золотих рибок: провина платформи та межі медіаграмотності
В результаті ми маємо дуже просту картину: одна платформа і один винуватець. Це не абстрактні «тупі користувачі, що дивляться фігню», а цілком конкретний YouTube. Він своїми ж руками перетворив рекомендації для новачків на вхід у казино. Де замість однорукого бандита – нескінченний стовп шортсів.
Люди там не тому, що люблять нейрослоп, а тому що їх туди штовхають з першої секунди, як тільки вони створили акаунт і обрали мову. І поки Kapwing рахує відсотки шлаку в стрічці, а ми робимо вигляд, що «ну це ж просто розвага, нічого страшного», YouTube тихо пакує чемодани з грошима. Ці статки зароблені на тому, що нашій увазі дозволили деградувати до стану золотих рибок.
Висновок дуже приземлений: поки Google не перестане винагороджувати кожен новий кілограм нейросміття доларами, ніяка медіаграмотність нас не врятує. Ти можеш хоч десять разів розуміти, що це брейнрот. Але коли тобі кожен день у пику сують нову порцію, рано чи пізно почнеш жувати.
Тому єдиний чесний спосіб щось змінити – це визнати, що головний генератор цього цирку з нейрослопом – сам YouTube. Прожарювати треба не «дурних глядачів», а платформу, яка офіційно будує майбутнє відео, а по факту продає нам красиво упакований інформаційний комбікорм.
