Уяви собі двох пенсіонерів. Десь в Італії, по 67 років. Вони сидять біля моря і жеруть пасту. Максимум їх проблем – чи брати ще келих вина. Завтра в них по плану інший курорт, і вони переживають лише про те, щоб не забути крем від засмаги.
Другий – наш, ріднесенький. Йому теж 67. Тільки його «курорт» – це тролейбус до базару і то, якщо водій його візьме на пільгове місце. Де він з лупою в очах вивчає, на якій гречці сьогодні акція, щоб якось поєднати «хочу поїсти» з «хочу не вмерти до наступної виплати»
І ні, це не тому, що італієць – «працьовитий європеєць», а наш – «сам винен». Це тому, що в Італії пенсія – це нормальне продовження життя. В Україні ж це DLC рівня складності «хардкор». Держава ставить таймер, нараховує штрафи, а в кінці ще й каже, що ти все життя неправильно натискав кнопки.
Нова математика української пенсії
Так от, в Італії схема проста як двері: працював, платив внески, а держава не прикидалася мертвою мухою. На старість ти не перетворюєшся на «соціальну проблему». Ти лишаєшся людиною, яка може дозволити собі іноді пожити, а не виключно виживати. Тому море для діда – це не мрія рівня «виграти в лотерею», а звичайний пункт у календарі. Може не кожен місяць, але цілком реальний.
А тепер перемикаємося на наш серіальчик. Заступник голови Комітету ВР з питань соціальної політики Цимбалюк виходить на сцену. З абсолютно кам’яним обличчям він зачитує нам нові правила гри.
У 60 років ти вийдеш на пенсію, тільки якщо в тебе є 33 роки офіційного стажу. У 63 – якщо якось назбирав 23 роки. А якщо життя зовсім побило і ти зміг нашкребти лише 15 років – ласкаво просимо в 65.
Тримайся, дід, ще трохи попрацюєш. Бо держава без твоєї мінімалки просто розвалиться. Ага, звісно.
Пенсійна смуга перешкод: чому твої 90-ті стали «статистичною помилкою» для Ради
Тільки от незадача: у 90-х «офіційно» працювали десь так, як зараз депутати воюють на передку. Тобто на папері все красиво, а в реальності – зарплата в конверті та трудова книжка, що вартує не більше за фантик.
Сьогодні система робить вигляд, що цих десятиліть тупо не було. Ти тягнув мішки, стояв на ринку, виживав у кризах. Ти пережив війну, реформи та девальвації. А тепер держава в особі того ж Цимбалюка і його веселого Комітету каже: «Вибач, друже, у нас тут по формі не б’ється. Ти недостатньо «правильно страждав», доказів немає, так що посунься».
Іронія в тому, що мова вже навіть не про море чи відпустку. Йдеться про базову їжу. Про те, щоб старість не перетворювалася на реаліті-шоу «Виживи, якщо зможеш», де головний приз – не вмерти до наступної виплати.
Математика відчаю: роки стажу замість кілометрів до моря
У підсумку маємо шикарну картинку. Італійський пенсіонер планує подорож, щоб йому не набрид Адріатичний фон. А український сидить з калькулятором. Він рахує не кілометри до моря, а роки стажу. Бо якщо ти не дотягнув до магічних 33, 23 чи 15 років – офіційно ти ніхто. Система тебе не пам’ятає і не дуже-то й хотіла.
І от тут головний прикол: проблема не в тому, що «ми бідні». Проблема в тому, що Верховна Рада десятиліттями грала в гру «якось само розрулиться». А тепер, коли все очікувано не розрулилося, вони просто переклали відповідальність на дідів. Мовляв, самі винні, що в 90-х хотіли їсти, а не збирати папірці про стаж.
Цирк на Грушевського: старість як статистична помилка
Винний тут взагалі-то один. Це не абстрактна «держава-мать», а цілком конкретний цирк під куполом на Грушевського. Верховна Рада України руками отаких Цимбалюків перетворила пенсію з нормальної фінальної зупинки на фінішний відрізок смуги перешкод. Там замість медалі ти отримуєш платіжку за газ і пачку найдешевшої крупи.
І поки італійський дід свариться з офіціантом через пересолену пасту, наш дід мовчки ковтає все, що йому накидали депутати. Собі вони, звісно, 33 роки стажу не вимагають. Для них старість – це частина життя. А от твою вони офіційно записали як статистичну помилку, яка чомусь досі не зникла до початку реформи.
