Фінансова грамотність у нас зараз як новий культ здорового харчування. Всі вже знають, що глютен – це зло, цукор – сатана, а ти сидиш з гречкою третього сорту й думаєш, що б тобі ще заборонити, крім власного існування.
Останні роки нам із кожної праски втирають, що головна проблема не в тому, що грошей немає, а в тому, що ми, бачте, не вміємо ними керувати. Знайомтесь: новий національний лиходій – «неграмотний бідняк». Це той самий герой, який купив собі каву замість того, щоб інвестувати ці 40 гривень у майбутню яхту, віллу і пасивний дохід.
Тільки от незадача. Більшість людей уже давно живе в режимі «кава вдома з трьох ложок на літр, аби хоч щось відчувалося». А їхня «яхта» – це маршрутка, де водій вмикає шансон і вважає, що створив атмосферу.
І тут вривається на білому коні наш головний герой – любитель вебінарів та книжок із зеленими обкладинками. Черговий фінансовий інфлюєнсер запускає марафон фінансової грамотності для людей, у яких на картці середній баланс такий, що термінал соромиться його показувати.
Як інфлюєнсери вчать економити тих, кому економити вже не має з чого
Я якось заради розваги зайшов на один їхній «освітній» захід. Там нам урочисто пояснювали, що «потрібно відкладати хоча б 10% доходу». Звучить красиво – майже як реклама йогурту з живими бактеріями, яких ніхто ніколи не бачив, але всі в них вірять.
Сидить жіночка, яка працює на двох роботах. Вона витягує з гаманця останні 200 гривень до зарплати, і їй серйозно пропонують «почати шлях до капіталу з маленьких кроків». Маленький крок у її випадку – це не купити собі ліки від тиску, бо сьогодні «день інвестора».
Лектор із блиском в очах малює на фліпчарті магічні графіки складних відсотків. А в залі люди про себе рахують, чи вистачить на комуналку, якщо завтра ще трохи піднімуть тариф. Бо хтось у кабінеті вирішив, що саме сьогодні найкращий день, щоб зіграти в монополію з живими людьми.
І в цьому всьому черговий фінансовий інфлюєнсер виглядає як тренер з марафону, який пояснює техніку бігу людині без взуття. Стоїть на власному м’якому килимку й час від часу ненав’язливо згадує про свої платні курси чи консультації.
Купив кросівки – харчуйся фантазіями
Так от, кульмінація цього цирку на дроті настає тоді, коли ті ж самі люди, які роками не можуть підняти нормальні зарплати в бюджетній сфері, раптом починають розповідати про «культуру заощаджень». Вони з такою впевненістю тицяють пальцем у «несвідомих громадян», ніби саме громадяни винні, що в країні інфляція, а не їхні геніальні управлінські рішення рівня: «давайте ще раз перерозподілимо те, чого й так не вистачає».
Мені особливо подобається, коли ці ж персонажі запускають красиві просвітницькі кампанії. Усміхнені люди, сонце, діти з копілками у вигляді поросят. А під цим усім дрібним шрифтом – реальність: половина країни живе в режимі «купив нові кросівки – наступний місяць харчуєшся фантазіями».
І тоді вривається черговий «експерт» і каже, що проблема не в тому, що люди заробляють копійки, а в тому, що вони «не планують». Ну звісно. Якби вони правильно планували, то вже давно б на свої 12 тисяч зарплати купили квартиру, машину і ще відклали на пенсію в Швейцарії.
Чому поради з фінансової грамотності не рятують від бідності
У підсумку ми бачимо сюрреалістичну картину. Фінансові інфлюєнсери, чиї сервіси вічно «тимчасово не працюють», раптом стали моральними суддями. Вони не просто розпоряджаються вашими залишками. Вони повчають, що ви неправильно ними користуєтесь.
Це наче їдальня з підгорілою картоплею читає лекції про високу кухню. Вас соромлять за те, що ви не відчуваєте «нотки диму та безнадії» у їхньому пюре. Поки вони малюють графіки інвестицій, люди реально інвестують в аптеку. Будь-яка спроба відкласти гроші закінчується фразою: «ну, хоч живі лишились».
Жоден гуру не скаже правду: фінансова грамотність – це лише множник. Якщо множити нічого, то результат завжди буде нульовим. Хоч обмалюйся фліпчартами.
Наші фінансові організації замість чесності продають ілюзії. Вони роблять вигляд, що головна проблема – це морозиво для дитини, а не відсутність доходів. Їм зручніше соромити вас за зайві витрати, ніж визнати: їхні поради – це теорія без лабораторії.
Винні тут конкретні структури з радянським післясмаком. Замість тиску на державу щодо нормальних зарплат, вони обирають легкий шлях. Вони вчать вас виживати на крихти й при цьому посміхатися.
Висновок болючий. Бідність не лікується табличкою в Excel чи вебінаром. Справжня грамотність починається тоді, коли тисяча гривень перестає бути «останньою». Усе інше – це просто спроба перекласти відповідальність із тих, хто створив систему, на тих, хто намагається в ній не здохнути.
